Ця сторінка ще не вичитана
- Таміно. Тс!
- Папагено, Буду розмовляти сам з собою. Як охоче перенісся б я тепер у ліс, поміж птаства! /Співає./ Ля-ля, ля-ля! У цих от людей, вже не казати про вино, навіть води не подадуть промочити трохи пельку. /3'являється потзорна бабуся з глечиком. Папагено дивиться на неї з різниш гримасами, потім указує на глечик./ Скажи, чи для мене це?
- Бабуся /ніжно/. Любий мій, це для тебе!
- Папагено /п'є/. Вода!.. А то, у вас усіх пригощають так само?
- Бабуся. Всіх так, кохане серденько!
- Папагено. Нy, не часто бувають в вас гості!
- Бабуся. Ах, ні, мій ангел! /Таміно робить йому знак мовчати./
- Папагено /до Таміно/. З нею можна говорить... це ж не значить з жінкою. /Таміно робить нетерплячий жест./ Іди ближче, бабусю, сідай тут. Чи смію запитать: багато тобі років?
- Бабуся. Нe дуже: сімнадцять і дві хвилини.
- Папагено /голосно сміється/. Де ясно помітно по обличчю. Ах, ти, голубонько! /Сміючись./ То у тебе, мабуть, ще й коханий є?
- Бабуся. Звичайно, є.
- Папагено /глузливо/. Такий же юний?
- Бабуся. Старіший вік аж на десять літ.
- Папагено. От уявляю, як кохаєтесь із ним ви! А як його ім"я?
- Бабуся. Папагено.
- Папагено. Що? де ж він, цей Папагено?
- Бабуся /бере його за руку і проводить нею по його обличчю/. Ось отут він... ось він... тут.
- Папагено. Як? Хай йому чорт! Це... значить, я?
- Бабуся. Ти самий.
