— А чи не можемо ми одружитись ще перед завтрашнім ранком? — спитала Рахіль.
— Неможливо… повідомлення в церкві… сьогодні дістанемо дозвола, завтра — весілля.
— Я так боюся, що брат викриє нас.
— Викриє!… Нісенітниця… занадто потрусило при падінні… вжив усіх застережних заходів… вийшли з карети… ішли пішки… найняли кеб… спинилися тут… найвідлюдніше місце в світі… сюди звернеться на останку… чудово змислено… надзвичайно. Ха!.. ха!.. ха!.. дуже.
— Тільки не баріться, — ніжно попросила тітка, коли містер Джінгл натиснув на голову капелюша.
— Бути довго без вас? Жорстока чарівнице! — містер Джінгл поштиво приклав свої губи до пальців тітки і, пританцьовуючи, вийшов з кімнати.
— Любий мій! — зідхнула тітка, коли двері за ним зачинилися.
— Стара дурепа! — буркнув містер Джінгл.
Джінгл повертався з міста до готелю, коли в двір його ввійшли два огрядні джентлмени і один сухорлявий і почали озиратись навколо, немов шукаючи авторитетну особу, яка могла б дати їм потрібні відомості. Містер Семюєль Велер саме ваксував пару ботфортів — власність одного фермера, що тимчасом підживлювався легким сніданком з трьох фунтів холодного м'яса й відповідної кількости портеру.
— Слухайте, голубчику! — озвався до Сема худорлявий джентлмен.
— Напевно, хоче спитати щось на дурничку, — подумав Сем, — інакше не був би він такий люб'язний. — До ваших послуг, сер!
— Слухайте, голубчику, — сказав сухорлявий джентлмен дружнім тоном. — Чи багато у вас пожильців? Справи йдуть добре? Га?
Сем глянув на джентлмена. То був невисокий худорлявий чоловічок із смаглявим обличчям, маленькими неспокійними чорними оченятами. На ньому був чорний костюм, блискучі, як його очі, чоботи; біла краватка і чиста сорочка. З кишені на камізельці звисав золотий ланцюжок з печатками. Чорні лайкові рука-
