— Не крути дурника, Семе, — підлесливим тоном сказала дівчина. — Джентлмен просить, щоб йому подали чоботи зараз же.
— Гарний у тебе голос. Просто хоч на сцену, — зауважив Сем. — Подивись но сюди — одинадцять пар чобіт і одна черевиків; це того, з шостого нумера, на милиці. Чоботи треба подати всі на пів до восьмої, а черевики — на дев'яту. Хто такий двадцять другий нумер, щоб з-за нього чекали всі інші? Ні, ні: „пильнуйте черги“, як казав Джек Кеч, коли йому випадало вішати по кілька чоловіка разом. „Шкодую, що примушую вас дожидатись, сер, але прийде й ваш ряд“.
Кажучи так, чоловік у білому капелюші працював над чобітьми з ростучою енерґією.
— Семе! — скрикнула господиня готелю. — Та де ж цей ледащо? де цей роззява? А, он де ви? Чому ви не відповідаєте?
— Не хотів заважати вам, доки ви не скінчите.
— Ось почистіть мені негайно черевики з сімнадцятого і однесіть зараз же до окремого кабінету, нумер п'ять, на першому поверсі.
Господиня кинула в двір пару жіночих черевиків і зникла.
— П'ятий нумер! — сказав Сем, підбираючи черевики й відзначаючи нумер крейдою на підошвах. — Жіночі черевики і окремий кабінет. Певно, не на возі приїхала.
— Вона приїхала сьогодні ранком, — пояснила покоївка, що все ще не відходила від поренчат, — приїхала в кареті, з джентлменом, що зараз оце вимагав свої чоботи. Давай вже краще мерщій. Ось що!
— Чому ти не сказала мені цього раніш? — обурився Сем, витягаючи вказані чоботи з купи взуття, що стояла перед ним. — Я думав, це один з тих, що дають по три пенси на чай. А тут тобі окремий кабінет, та ще й леді на додаток! Якщо він справжній джентлмен, то тут заробиш і шилінга за день, не рахуючи різних доручень.
Підбадьорений цими міркуваннями, Сем став до ваксування з таким завзяттям, що за кілька хвилин і чоботи, і черевики прибули вже до дверей п'ятого нумера.
