Наступного дня невтомний Джінгл устав спозаранку і, поки його компаньйони, знесилені вчорашньою гульнею, ще спали, подвизався за ранішнім сніданком, поставивши собі за мету звеселити ввесь дім. Зусилля його були дуже вспішні, бо навіть глуха стара леді зажадала, щоб два його найкращі дотепи переказали їй у говірну трубку, і ласкаво зауважила, що він (тобто Джінгл) — безсоромний хлопець, і з цією думкою зараз же погодились усі її родичі.
Погожими літніми ранками стара леді звичайно гуляла й доходила до альтанки, де оце допіру визначився містер Тапмен. Проводжав стару до альтанки гладкий хлопець, що, залишивши її там саму, за півгодини повертався й відводив додому. Списана церемонія повторювалась з усією точністю протягом трьох літ, і стара була не мало здивована, побачивши, як того дня гладкий хлопець, замість залишити її та піти геть, одійшов на кілька кроків назад, пильно роздивився на всі боки, а потім з надзвичайно таємничим виглядом наблизивсь до неї.
Стара леді була ляклива, як більшість жінок, і спершу подумала, що пухкий хлопець збирається силоміць забрати в неї гаманець з дрібними грошима. Вона хотіла була крукнути на ґвалт, але старечі недуги здавна вже позбавили її змоги кричати. Отже, стара з почуттям невимовного жаху спостерігала всі рухи хлопця, надто коли він, щільно підійшовши до неї, гукнув їй у саме вухо, здавалося, загрозливим тоном.
— Місіс!
— Ну, Джо! — промовила, тремтячи вся, леді. — Я завжди була тобі доброю господинею, Джо. З тобою поводились якнайкраще. В тебе ніколи не було багато роботи і ти завжди мав хороший харч.
Нагадування про харч розчулило хлопця, і він удячно відповів:
— Я знаю це все.
— То чого ж тобі тепер треба? — вже сміливіш запитала леді.
— Я хочу вразити вас на смерть.
Такий спосіб висловлювати вдячність здався старій леді занадто кровожерним, а що вона не знала, як саме
