— Містер Тапмене, — сказала тітка, одвернувши голову, — я ледве можу підшукати слова, але… але ви для мене не зовсім байдужі.
Містер Тапмен звівся на рівні ноги, здоровою рукою оповив шию дівулі-тітки і обсипав її незліченними поцілунками, що їх по належній борні прийнято досить ласкаво. Трудно сказати, скільки їх дав би ще містер Тапмен, якби леді раптом не відскочила від нього, скрикнувши:
— Містер Тапмене, за нами назирають! Нас викрито!
Містер Тапмен озирнувся. Коло альтанки нерухомо стояв гладкий хлопець, уп'явшись у парочку своїми круглими очима. Проте найдосвідченіший фізіономіст не знайшов би на його нечулому обличчі й тіні цікавости або якої іншої пристрасти, що хвилює груди людські. Містер Тапмен дивився на хлопця, а хлопець витріщився на нього. І що більше споглядав містер Тапмен абсолютну байдужість, написану на виді хлопця, то глибше переконувався, що той або нічого не бачив, або не зрозумів того, що бачив. Нарешті, заспокоївшись, містер Тапмен спитав:
— Чого вам тут треба?
— Вечерю подано, сер, — зараз же відповів хлопець.
— Ви тільки но прийшли сюди? — звідався містер Тапмен, проймаючи його допитливим поглядом.
— Тільки но.
Містер Тапмен ще раз пильно глянув на хлопця, але той і очима не повів. Містер Тапмен узяв тітку під руку й подався додому. Гладкий хлопець ішов слідом за ними.
— Він нічого не знає, — шепонув він.
— Нічого, — погодилася тітка.
Ззаду них хтось ніби засміявся. Містер Тапмен миттю повернув голову. Ні! то не міг бути гладкий хлопець. На його відгодованому обличчі не було й слідів посмішки.
— Він, напевно, спав, — шепонув містер Тапмен.
— Я не маю жадного сумніву щодо цього, — відповіла тітка, і обидва весело засміялися.
Та вони помилилися. Уперше за свого життя гладкий хлопець не спав. Він бачив, і дуже добре бачив, все, що відбувалося в нього перед очима.
