Прикру помилку виправлено. Містер Піквік знову присів. Містер Вінкл з рішучим виглядом ступив наперед. Містер Тапмен визирав з-за дерева. Хлопець верескнув. З гнізда вилетіли чотири птиці. Містер Вінкл вистрелив. Хтось — тільки не грач — зойкнув, як кричать з фізичного болю. То містер Тапмен врятував життя незліченних некривдних пташок, діставши порцію шроту з свою ліву руку.
Не можна списати замішання, що сталося в наслідок цього. Не можна переказати, як містер Піквік у першому пориві обурення узвав містера Вінкля негідником; як лежав, розпластавшись на землі, містер Тапмен; як коло нього навколішках стояв уражений розпачем містер Вінкл; як містер Тапмен прикликав чиєсь жіноче ім'я, розплющував спершу одне око, потім — друге, підводився трохи, а потім падав знову й заплющував обидва. Докладно списати все це було б не легше, ніж списати, як поволі опритомнював безталанний поранений, як схвильовані друзі перев'язували йому руку хусточками і, йдучи нога за ногою, вели його під руки додому.
Коло садової хвіртки товариство зустріли панни, що чекали на нього й на сніданок. Дівуля-тітка всміхалася й просила поспішати. Очевидно, вона не знала ще про жахливий випадок, бідолашна. Іноді не знати буває щастям. Група підійшла ближче.
— Що там таке з маленьким старим джентлменом? — сказала Ізабела Вордл. Тітка пустила ці слова проз вуха: вона думала — вони стосуються до містера Піквіка. Для неї Тресі Тапмен був молодий чоловік; вона дивилась на його вік крізь поменшувальне скло.
— Не лякайтесь! — застеріг господар, боячись схвилювати свої дочки. Невеличка купка тісно оточила містера Тапмена, і розібрати, що саме скоїлось, було ще не можна.
— Не лякайтесь! — повторив господар.
— У чім річ? — вискнули дами.
— Містера Тапмена спіткала невеличка неприємність. Оце й усе.
Дівуля-тітка випустила пронизливий крик, зайшлася гістеричним реготом і впала на руки племінниць.