— Готові? — промовив він, подаючи Вінклеві пистолі. — Давайте мені ваш плащ.
— Ви взяли листа для батька? — спитав безталанний Вінкл.
— Все в порядкові, — одказав Снодграс. — Будьте мужні й не схибте.
Містер Вінкл мовчки зняв плащ і взяв пистолі. Секунданти відійшли на бік; джентлмен на похідному стільці перейшов на інше місце. Противники почали сходитись. Містер Вінкл завсігди відзначався незвичайною людяністю. Треба гадати, що неохота поранити або вбити свого ближнього примусила його заплющити очі в той момент, коли він ступив на судне місце, а з заплющеними очима він не міг бачити надзвичайно дивної поведінки доктора Слемера. Цей джентлмен ішов, ішов, потім спинився, протер очі, придивився і нарешті гримнув: „Стійте, стійте“!
— Що це таке? — мовив він, коли до нього підбігли секунданти. — Це ж зовсім не та людина!
— Не та людина? — повторив його секундант.
— Не та людина! — скрикнув містер Снодграс.
— Не та людина! — сказав джентлмен з похідним стільцем у руці.
— Авжеж, що ні, — одповів доктор. — Це зовсім не та особа, що образила мене вчорашньої ночі.
— Щось абсолютно незвичайне! — згукнув офіцер.
— Абсолютно, — згодився джентлмен з похідним стільцем. — Але формально, якщо джентлмен стоїть уже тут, то це маловажно, він чи не він образив нашого друга містера Слемера. — І, висловивши з дуже мудрим і таємничим виглядом таку сентенцію, людина на похідному стільці взяла здоровий понюх табаки і переможно озирнулася, як фахівець у цих справах.
Почувши, що противник пропонує припинити ворожі дії, містер Вінкл розплющив не тільки очі, а й вуха. Але, зрозумівши з дальших слів доктора, що тут трапилось якесь непорозуміння, Вінкл одразу збагнув, як багато виграє його репутація, коли він приховає справжні мотиви свого геройства, і, сміливо ступивши наперед, промовив:
— Я і дійсно не та особа і знаю це.
