йому про сигари. Вони не загинуть марко, — удався Сманґл до містера Піквіка. — Я їх палитиму.
Маневр вигадано так дотепно і виконано його з такою самовпевненістю, що містер Піквік не став би перешкоджати здійсненню його, якби навіть і мав на те змогу. Невдовзі повернувся містер Майвінс з пляшкою хересу. Частину його містер Сманґл вилив у дві маленькі порепані чашки і зауважив при цьому, що справжній джентлмен, опинившися в скрутному становищі, не повинен вередувати, а мусить пити безпосередньо з пляшки. І на доказ своєї щирости він, привітавши шановну громаду, одним проковтом наполовину спорожнив пляшку.
Коли в кімнаті, в наслідок таких заходів, утворилася атмосфера цілковитого порозуміння, містер Сманґл заходився розважати слухачів оповіданням про романічні пригоди, що подеколи траплялися в його житті. Задовго перед тим, як він закінчив розказувати цікаві подробиці з своєї біографії, містер Майвінс звалився на ліжко й захріп, а незабаром його слідом пішла й решта авдиторії.
