Сказавши це, Рокер так люто зиркнув на містера Піквіка, що той узяв за краще не підтримувати розмови й не відповів нічого.
— А це, — мовив містер Рокер, спиняючись, щоб звести дух, коли вони дійшли до такого точнісінько коридора на другому поверсі, — це — наша кав'ярня. Ще вище буде третій поверх, а ще вище — дах. Тепер сюди; там кімната доглядача, де ви спатимете сьогодні, — і містер Рокер у супроводі містера Піквіка й Сема Велера побрався ще вище.
Всі сходи освітлювались вікнами, що виходили на рінистий двір, обгороджений високим цегляним муром, засіяним залізними зубцями. За поясненням містера Рокера, в'язні грали тут у м'яча; а далі, з слів того ж таки джентлмена, з'ясувалося, що ближче до Фарінгтонської вулиці єсть ще другий, менший двір, узиваний „картинна галерія“, бо на мурі там один ув'язнений маляр намалював багато військових суден під усіма вітрилами та інші мистецькі твори.
Подавши зазначені відомості, провідник дістався нарешті до третього поверху і одчинив двері в самому кінці маленького коридорчика, виявивши за ними не дуже привабливу на позір кімнату з вісьмома чи дев'ятьма залізними ліжками.
— О! — сказав містер Рокер, притримуючи двері, щоб вони не зачинялися, і переможно поглядаючи на містера Піквіка. — Оце й єсть ваше помешкання.
На обличчі містера Піквіка, проте, позначилось так мало задоволення кімнатою, що ображений Рокер удався до Сема, який до того часу додержував гордовитої мовчанки.
— Це — кімната, молодий чоловіче, — мовив містер Рокер.
— Бачу, — відповів Сем і приязно хитнув головою.
— Такої кімнати ви не знайдете й у Фарінгтонському готелі; як ви думаєте? — поблажливо посміхнувся містер Рокер.
Містер Велер примружив одно око. Це могло позначати і те, що він згоден з містером Рокером, і те, що він не згоден із ним, і те, нарешті, що в цьому питанні він не має власної думки. Виконавши такий маневр