Решта часу, приділеного містером Піквіком на перебування в Басі, минула без будь-яких вартих уваги пригод. Починалася літня сесія суду. За тиждень по зелених святах наші герої повернулись до Лондону, де містер Піквік, звичайно, у товаристві Сема, спинився в тому ж таки Джорджі та Яструбі. Ранком третього дня, саме тоді, як дзиґарі в Сіті вибили дев'ять ударів кожні зокрема й десь коло дев'ятсот дев'яносто дев'яти всі разом, до готелю Джорджа під'їхав наново пофарбований екіпаж і звідти з великою спритністю вистрибнув фертикуватий джентлмен у довгому волохатому пальті.
Сем, гуляючи на той час на подвір'ї, спостеріг, що, коли ця особа зскочила з підніжки, якийсь обшарпаний чоловік у брунатному, позбавленому багатьох ґудзиків, пальті перетяв вулицю, де перед тим вештався, і примістився коло воріт готелю. Мавши більше, ніж підозру щодо мети візити фертикуватого джентлмена, Сем випередив його й став одвір.
— Ну, красунчику! — владним тоном мовив джентлмен, одштовхуючи Сема.
— Ну, сер, в чім справа? — одмовив Сем, повертаючи штурхана з складними відсотками.
— Тихо, тихо, приятелю! Це вам дурно не минеться, — сказав власник волохатого пальта, підіймаючи голос і пополотнівши. — Сюди, Смоче!
