Був то вплив свіжого повітря, чи магічного імени містера Вінкля, чи знайомого голосу містера Велера — то маловажно. Головне, що міс Арабела прийшла до пам'яті, підвела голову й утомно спитала:
— Хто там і чого вам треба?
— Тихо, — шепонув Сем, перелазячи з груші на мур і скарлючившись, як міг. — Це я, міс, тільки я.
— Слуга містера Піквіка? — вгадала Арабела.
— Він самий, міс, — відповів Сем. — Тут і містер Вінкл. Він зовсім збожеволів з розпачу.
— Ах! — і Арабела підсунулась ближче до муру.
— Бігме, збожеволів, міс, — ствердив Сем. — Вчора ми хотіли були одягти на нього смирительну сорочку. Він мордувався цілий день. Казав, що як не побачиться з вами перед завтрашнім вечором, то неодмінно втопиться або взагалі вкоротить собі віку.
— О, ні, ні, містер Велер! — сплеснула руками Арабела.
— Так воно й єсть, як я кажу, — запевнив Сем. — Він раб свого слова, міс, і, я думаю, справдить обіцянку. Він чув за вас від костопильця в окулярах.
— Од мого брата? — скрикнула Арабела, здогадавшись, кого так називає Сем.
— Я, власне, не знаю добре, який з них ваш брат, міс, — одповів Сем. — Той, що брудніший?
— Так, так, — скорила його Арабела, — далі. Мерщій.
— От я й кажу, міс, що містер Вінкл довідався за вас од його. А мій пан думає, що коли ви не побачитесь із містером Вінклем зараз же, то костопилець дістане в свою голову чимало свинцю, і його мозок не розвиватиметься більше, навіть якби його тримали потім у спирті.
— Чи можна ж запобігти цій жахливій сутичці? — згукнула Арабела.
— Вся штука тут в якійсь давній прихильності, пояснив Сем. — Та найкраще було б, якби ви сами побачились із ним, міс.
— Як? Де? — скрикнула Арабела. — Я не маю права сама виходити з дому. Мій брат такий брутальний, його так важко переконати. Я знаю, що мені не треба було б казати вам цього, містер Велер, але я така нещасна,