незвичайний для нього нахил до мовчання та содової води. Містер Вінкл нетерпляче чекав слушного часу; чекати довелося недовго. Містер Снодграс запропонував одвідати замок. Містер Вінкл був єдиний з компанії, здатний товаришувати йому, і вони пішли тільки вдвох.
— Снодграсе, — сказав містер Вінкл, коли вони звернули в бічну вулицю, — Снодграсе, друже мій, чи можу я звіритись на ваше вміння зберігати тайни? — Кажучи це, Вінкл страшенно хотів, щоб той не вмів.
— Можете, одповів містер Снодграс. — Хочете — я заприсягаюсь.
— Ні, ні! — перелякався містер Вінкл на саму думку, що його приятель і дійсно додержить слова. — Не присягайтись, не присягайтесь; це цілком зайве.
Містер Снодграс спустив руку, що її він у поетичному надпориві підніс був угору, ніби посилаючись на небо, і прибрав позу вичікувальної уваги
— Мені потрібна ваша допомога з справі чести, дорогий друже… — сказав містер Вінкл.
— І ви її матимете, — містер Снодґрас стиснув приятелеві руку.
— …з одним доктором — доктором Слемером з 97-го полку, — провадив далі містер Вінкл, бажаючи надати справі яко мога серйознішого вигляду. — У цього офіцера єсть секундант — також офіцер. Дуель має відбутись сьогодні по заході сонця, коло форту Піта.
— Я буду ваш секундант, — сказав містер Снодграс. Він був здивований, але ані трохи не збентежений. Чудна річ, до чого в таких випадках бувають спокійні всі, крім головних дієвих осіб. Містер Вінкл забув про це. Він судив про перечування друга з своїх власних емоцій.
— Наслідки можуть бути жахні, — сказав містер Вінкл.
— Сподіваюся, що все обійдеться гаразд, — заспокоїв його містер Снодграс.
— Доктор, я думаю, дуже добрий стрілець, — зауважив містер Вінкл.
— Більшість військових добре стріляють, — байдужно відповів містер Снодграс. — Але й ви не поганий стрілець. Чи не так?
Містер Вінкл ствердив це, і, бачивши, що не схвилював свого компаньйона, змінив ґрунт.
