— Це мусить бути зроблено, Семе.
— І хто ж це зробить, сер? — усміхнувся містер Велер.
— Ви.
— Слухаю, сер.
По цих словах містер Велер вийшов з кімнати і зараз же грюкнув парадними дверима. Повернувся він назад за дві години з таким байдужим виглядом, ніби виконував якесь звичайнісіньке доручення, і приніс звістку, що цього ранку один джентлмен, всіма сторонами схожий на містера Вінкля, виїхав до Брістолю поштовим диліжансом.
— Семе, — мовив містер Піквік, стискуючи йому руку, — ви славний хлопець, неоцінитний хлопець. Їдьте слідом за ним, Семе.
— Гаразд, сер, — відповів містер Велер. Скоро тільки ви його знайдете, зараз же пишіть мені, Семе. Якщо він пориватиметься тікати від вас, валіть його додолу або зачиніть на замок. Даю вам на волю робити із ним усе, що буде треба.
— Я поводитимусь із ним дуже обережно, сер, — запевнив містер Велер.
— Скажіть йому, що я страшенно схвильований, дуже невдоволений і до краю обурений його незвичайною поведінкою.
— Слухаю, сер.
— Перекажіть йому, що в разі він не повернеться сюди із вами, йому доведеться вертати зо мною, бо тоді я сам поїду по нього й приставлю його до Басу.
— Перекажу, сер.
— Ви думаєте, знайдете його, Семе? — спитав містер Піквік, допитливо глянувши на Сема.
— О, я знайду його, де б він ні був, — упевнено сказав Сем.
— Добре, — заспокоївся трохи містер Піквік. — І що скорше ви поїдете, то краще.
З цими словами містер Піквік передав свому вірному служникові чималу суму грошей і звелів негайно ж виряджатись до Брістолю шукати втікача.
Сем повкладав найпотрібніші речі в дорожню торбу і невдовзі був, готовий до подорожі. Дійшовши до
