разом із своїм подорожнім кашкетом, плащем та пальтом. Містер Піквік і його друзі вийшли слідом за ним. Містер Тапмен, містер Снодграс і Сем Велер здерлися на імперіял. Містер Вінкл і містер Піквік зайняли місця всередині диліжанса.
Підчас подорожі не трапилось нічого гідного згадки, і о сьомій вечора містер Піквік з супутниками і містер Давлер з дружиною сиділи по своїх нумерах у готелі „Білого Оленя“ якраз напроти будинку баських зцілющих вод.
Маючи на думці перебути в Басі щонайменше два місяці, містер Піквік вважав за доцільніше найняти для себе й для своїх друзів якесь приватне помешкання. Знайшовши за невеличку ціну досить вигідну кватиру на Королівській вулиці, вони здали від себе дві кімнати містеру Давлерові з дружиною, а решту другого поверху залишили собі. За три дні всі вони переїхали до нової оселі, і містер Піквік з надзвичайною реґулярністю почав лікуватися баськими водами. Він випивав чверть пінти перед сніданком — і сходив по тому на горбок.
Другу чверть пінти він випивав після сніданку — і тоді спускався в долину. По кожній новій чверті пінти містер Піквік урочисто й радісно оповіщав, що почуває себе значно краще, і це завдавало великої втіхи його друзям, дарма що ніхто з них не знав, на що саме він хворіє.
Щоранку найзавзятіші питці, і містер Піквік у тому числі, зустрічалися коло джерела, уживали своєї чверть пінти і йшли на вранішню прогулянку. На пообідній прогулянці сходились докупи і лорд М'ютенхед, вельмишановний містер Крашток, і леді вдова Снафенаф, і пані полковникова Ваґсбі, і інші видатні курортники, і всі завзяті ранкові питці. Побалакавши, товариство розлучалося: чоловіки йшли до читальні, а жінки додому. Якщо ввечері була театральна вистава, вони стрічалися ще й у театрі. В разі влаштовувався баль — бачилися в бальовій залі. А коли ввечері не відбувалося ні вистави, ні балю, сходилися тільки наступного дня. Дні минали з деякою одноманітністю, але й у тій одноманітності було щось приємне.
