— Містер Фанкі, мілорде, — відповів доктор Снабін.
— Доктор Бацфас і містер Скімпін на боці позивачки, — промовив суддя, записуючи прізвища в свою кишенькову книжку й читаючи їх уголос, — доктор Снабін і містер Манкі[1] — з боку відповідача.
— Фанкі, перепрошую мілорда.
— Нехай Фанкі, — погодився суддя. — Я ніколи не мав приємности чути ім'я джентлмена. — Тут містер Фанкі вклонився й усміхнувся. Усміхнувся, вклоняючись, і суддя, після чого містер Фанкі, почервонівши аж до білка очей, став удавати, нібито не помічає, що всі дивляться на нього.
— Ідемо далі, — сказав суддя.
Судебні пристави ще раз зажадали уваги, і містер Скімпін „узявся до викладу справи“. Виявилося, що в ній нічого інтересного не було, а якщо й було дещо, то знав про це тільки містер Скімпін. В усякому разі, коли він за три хвилини знову сів на своє місце, присяжні були обізнані з суттю позова не більше, як перед його виступом.
Потім з усією величністю, гідною видатного значіння справи, звівся на ноги доктор Бацфас. Кинувши пошепки кілька слів Додсонові, нашвидкуруч порадившись із Фогом, великий адвокат поправив на своїх плечах тогу, причепурив зачіску на перуці і вдався з промовою до присяжних.
Почав він із запевнення в тому, що ні разу за свою практику, ніколи, від перших моментів своєї юридичної діяльности, не випадало йому підходити до справи з почуттям такого глибокого хвилювання та свідомости своєї відповідальности. Він не зніс би тягара цієї відповідальности, якби його не підтримувало переконання, навіть абсолютна певність, що він захищає праве та справедливе діло: діло безвинно й жорстоко покривдженої жінки, що не може не зворушити серця дванадцяти висококультурних джентлменів, яких він бачить у ложі перед собою.
Бувалі адвокати завжди починають з такого вступного слова. Воно відразу притягає до них симпатії
- ↑ Англійське „Манкі“ monkey — значить „малпа“.
