Додсон з одного боку, а Фог — з другого, з виразом глибокого співчуття та суму на обличчях, передали їй пару гальош і незвичайно велику парасольку. Далі на порозі з'явилася постать місіс Сендерс, що тягла за руку добродія Бардля. Побачивши своє дитя, місіс Бардл здригнулася й схопилася з місця, але раптом опанувала себе і вкрила хлопця нестямними поцілунками. Потім, здитинившись і втративши свідомість місця й часу, бідолашна леді стала допитуватись, де вона. Замість одповідати, пані Кляпінс і Сендерс одвернули голови й ревно заридали, тоді як пани Додсон і Фог намагалися умовити позивачку заспокоїтись. Доктор Бацфас тер собі очі великою білою хусточкою й проречисто поглядав на присяжних. Суддя, очевидно, розчулився, а серед глядачів багато хто почав кахикати, щоб кашлем приховати своє зворушення.
— Здорово зроблено, нема чого й казати! — шепонув Перкер містерові Піквіку. — Ловкі хлоп'ята ці Додсон і Фог; знають, як справити ефект. Чудово вигадано, мій любий сер. Надзвичайно гарна ідея!
Тимчасом місіс Бардл поволі приходила до пам'яті, і місіс Кляпінс, сумнівно оглянувши всі ґудзики та петельки на костюмчику добродія Бардля, поставила його коло матері навпроти суду. Посідаючи таку позицію, він не міг не збуджувати симпатій і жалю як з боку судді, як і з боку присяжних. Молодий джентлмен, поки його приміщували там, чинив чималий опір і вмивався гіркими. В його бо уявленні стати під оком судді було лише прелюдією до негайної тілесної кари або, принаймні, до довічного заслання до заморських країн.
— Бардл проти Піквіка! — вигукнув джентлмен у чорному, оголошуючи назву першої в спискові справи.
— Я виступаю з боку позивачки, мілорде, — сказав доктор Бацфас.
— Хто ваш помічник, колего Бацфасе? — спитав суддя.
Містер Скімпін уклонився, даючи на розум, що помічник — то він.
— Я захищаю інтереси відповідача, мілорде, — сказав доктор Снабін.
— У вас єсть помічник, колего Снабіне? — звідався суддя.
