Сторінка:Чарлз Діккенс. Посмертні записки Піквікського клубу. 1929.pdf/282

Ця сторінка вичитана

— Тут, — озвався городник.

— Томас Грофін!

— Тут, — одповів аптекар.

— Беріть книгу, джентлмени. Повторюйте…

— Прошу суд вибачити, — перепинив його аптекар, — але, я сподіваюся, ви звільните мене від виконання обов'язків присяжного.

— На якій підставі, сер? — спитав суддя.

— У мене немає помічника в аптеці, мілорде.

— Це мене не обходить, — одповів суддя. — Найміть когонебудь.

— Не маю грошей, мілорде.

— Мусите мати, — аж зашарівся з пересердя суддя.

Вдача в містера Старлея була запальчаста, і він не зносив заперечень.

— Хотів би, та не можу, мілорде.

— Візьміть з джентлмена присягу! — звелів суддя.

Пристав устиг промовити тільки три перші слова тексту, коли аптекар знову перепинив його.

— Отже я всетаки маю присягатись, мілорде? — спитав він.

— Безперечно, сер, — ствердив свій наказ дражливий маленький суддя.

— Нехай так, мілорде, — скорився аптекар. — Тоді в місті ще перед кінцем засідання буде зареєстровано зайве вбивство. А тепер — беріть з мене присягу. — І аптекар зложив присягу раніш, як суддя встиг вимовити хоч би одне слово.

— Я хотів лише попередити суд, мілорде, — пояснив аптекар, невимушено сідаючи на своє місце, — що в аптеці в мене лишився один лише учень. Він дуже гарний хлопчик, мілорде, — але зовсім не розуміється на ліках. Він плутає епсомську сіль з синьою кислотою і не відрізняє сенського сиропу від опіюму. — І, сказавши це, аптекар вигідніше влаштувався на лаві й прибрав задоволеного вигляду, готовий, здавалося, до найгіршого.

Пройнятий жахом містер Піквік перелякано дивився на аптекаря, коли серед присяжних відчулося якесь збудження, і до залі ввійшла місіс Бардл, підтримувана своєю подругою Кляпінс. В край знеможена, вона важко впала на лаву, де сидів наш герой, і зараз же містер