з'явився доктор Снабін у супроводі містера Малярда. Поставивши на пюпітр здоровезну червону торбу, за якою доктор Снабін сховався на половину, Малярд стиснув Перкерові руку й ретирувався. Потім увійшли ще два або три доктори, і один з них, дуже тілистий і з червоним обличчям, по-приятельському кивнув головою до доктора і сказав, що сьогодні чудовий ранок.
— Хто цей червоновидий добродій, що привітався з нашим адвокатом? — зацікавився містер Піквік.
— Доктор Бацфас, — одповів Перкер. — Він адвокат противної сторони. А он той джентлмен, позад його, — містер Скімпін, його помічник.
Обурений людським падлюцтвом, містер Піквік саме збирався спитати, як їхній ворог, доктор Бацфус, насмілюється говорити про погоду з доктором Снабіном, коли всі адвокати піднеслися з своїх місць, а судовий пристав згукнув „Увага!“ Озирнувшись, він побачив, що то входить суддя.
Через хворобу старшого судді обов'язки його виконував містер Старлей, надзвичайно низенький чоловік і такий ситий, що здавалось, ніби ввесь він складається тільки з камізельки та обличчя. На своїх коротеньких ніжках він укотився в залю наче опука, врочисто вклонився адвокатам, що й собі віддали йому врочистий поклін, поклав на стіл свого трикутнього капелюха й сунув під стіл свої коротенькі ніжки. Коли суддя Старлей зробив це все, від його залишилась тільки пара маленьких вертких оченят, широке червоне обличчя та половина здорової й дуже кумедної на позір перуки.
Скоро тільки суддя сів на своє місце, пристав у залі засідань владно згукнув: „Увага!“. „Увага!“ — невдоволеним тоном повторив пристав на галерії. „Увага!“ — обізвались обурені голоси трьох чи чотирьох приставів у суміжних покоях. Далі якийсь джентлмен у чорному вбранні, що сидів нижче від судді, почав викликати на ймення присяжних. По довгих суперечках виявилось, що з дванадцяти названих присяжних присутні лише десять. На вимогу доктора Бацфаса чоловік у чорному викликав двох запасних — городника та аптекаря.
— Зараз ви складатимете присягу, — попередив джентлмен у чорному. — Річард Апвіч!
