Деякий час очі містера Тапмена та його компаньйона роздивлялися доктора і вдову. Незнайомий перший перебив мовчанку.
— Сила грошей… стара дівка… доктор занадто величається… не погана ідея… от буде сміхота… — такі малозрозумілі фрази злітали з його уст. Містер Тапмен допитливо глянув йому в обличчя.
— Танцюватиму з старою, — сказав незнайомий.
— Хто вона?
— Не знаю… ніколи не бачив… підчепимо доктора… — Незнайомий перейшов кімнату і, спершись на дошку коминка, втупив у обличчя вдови шанобливий погляд, де бачити було меланхолійне захоплення. Містер Тапмен здивовано дивився на нього. Незнайомий поступав хутко. Маленький доктор на той час танцював з іншою леді. Вдова впустила на підлогу віяло; незнайомий підняв і передав їй. Усмішка… поклін… коротенька розмова… Незнайомий вийшов і незабаром повернувся з розпорядником танців… недовга вступна пантоміма, і незнайомий та місіс Баджер узяли участь у кадрилі. Хоч як велике було здивування містера Тапмена перед цими незвичайними подіями, та вражіння, справлене ними на доктора, було ще більше. Незнайомий був молодий; вдова почувала себе влещеною і не звертала на доктора жадної уваги. Обурення доктора аж ніяк не вражало його безтурботного суперника. Доктора Слемера за малим не вдарив грець. Його — доктора Слемера з 97-го полку — заступив якийсь, ніким тут не бачений і нікому не відомий чоловік. Доктора Слемера — доктора Слемера з 97-го полку — відкинено! Неймовірно! Цього не може бути! А втім, воно так і єсть. Що? Він ще рекомендує їй свого приятеля! Доктор не йме віри своїм очам. Він дивиться знову й бачить, що не помилився — місіс Баджер танцює з містером Тапменом.
Все це доктор зносив терпляче й мовчки, але коли незнайомий зник, щоб провести місіс Баджер до її карети, бідний лікар не міг стриматися й вибіг з кімнати. Незнайомий уже повертався і, осміхаючись, казав щось до містера Тапмена, який ішов поруч його. Маленький доктор жадав крови. Він ще й сміється! Він ще святкує перемогу!
