високого джентлмена у блакитному фраці з блискучими ґудзиками, огрядної дами в блакитній атласовій сукні й двох молодих леді такого ж розміру і в однакових модних вбраннях викликало в залі велику сенсацію.
— Урядовець… начальник корабельні… видатна людина… навдивовижу видатна людина… — коментував незнайомий, поки весь добродійний комітет супроводив містера Томса Клябера з родиною на почесні місця в залі. Шановний Вілмот Снайп з іншими благородними джентлменами згромадились там, щоб привітати панночок Клябер, а сер Томас Клябер, гордовито випроставшись, велично позирав на товариство поверх своєї чорної краватки.
— Містер Смісі, місіс Смісі і міс Смісі! — знову сповістили коло дверей.
— Що то за Смісі? — звідався містер Тапмен.
— Якийсь службовець з корабельні, — сказав незнайомий. Містер Смісі шанобливо схилився перед сером Клябером, а той відповів досить поблажливим поклоном. Леді Клябер глянула в лорнетку на місіс Смісі та її дочок, а місіс Смісі своєю чергою байдужно глянула на дам, чоловіки яких зовсім не служили на корабельні.
— Полковник Балдер, місіс Балдер і міс Балдер!
— Начальник залоги, — сказав незнайомий, відповідаючи на запитливий погляд свого компаньйона.
Панни Клябер тепло привітали панну Балдер. Зворушливу зустріч пані Балдер з леді Клябер не дається списати. Полковник Балдер і сер Томас Клябер замінялись табакою і виглядали як пара новітніх Робінзонів: володарі всього, що лишилось живе.
Одним з найпопулярніших персонажів у своєму колі був невеличкий гладун з вузенькою смужкою волося круг черепа і виразною лисиною на вершині його — доктор Слемер з 97-го полку. Доктор усіх частував табакою, з кожним балакав, сміявся, танцював, жартував, грав у віст, всюди доскокував і скрізь похоплявся. Крім усіх цих різноманітних занять, у доктора було ще одне — найважливіше. Він невтомно показував виключну й зворушливу увагу маленькій літній удові, що її багата сукня та численні коштовні речі були б дуже бажаним додатком до скромних докторських прибутків.
