Містер Тапмен, задихаючись од обурення, роз'яснив таємничі ініціяли.
— Трохи короткий у талії, — сказав незнайомий, вихиляючись перед свічадом, щоб побачити ґудзики, що замість попереку були в його на половині спини. — Так, як одяг у листонош… кумедний одяг… шиють за контрактом, не беручи міри… призначення долі… всі високі одержують короткі вбрання, а короткі — дістають довгі. — Правлячи своєї, новий компаньйон містера Тапмена убрався в костюм містера Вінкля і в супроводі містера Тапмена зійшов сходами до залі, де відбувався баль.
— Як ваші імена, сер? — спитали їх коло входу. Містер Тресі Тапмен ступив був наперед, щоб оголосити своє, але незнайомий випередив його.
— Ніяких імен. Не треба називати себе, — прошепотів він. — Невідомі… прізвища, зрештою, дуже хороші, але не бучні… надзвичайні прізвища для невеличкої компанії, але тут, у такому товаристві, не справлять ніякого вражіння… інкогніто… джентлмени з Лондону… знатні чужинці… яка ріжниця? — Двері розчинилися, містер Тресі Тапмен з незнайомим увійшли в залю.
Музика заграла фінала; танцюристи й танцюристки пішли в прохідку по кімнаті; наші приятелі, ставши в куток, заходились роздивлятись публіку.
— Інтересні жінки, — зауважив містер Тапмен.
— Пождіть хвилинку, — озвався незнайомий. — Це — дрібниця… аристократія ще не приїхала… чудернацьке місто… Вищі службовці з корабельні не визнають нижчих… Нижчі гребують дрібними поміщиками… дрібні поміщики зневажають крамарів… а урядовці не визнають нікого.
— Що то за білявий хлопчисько з манюсінькими оченятами в такому смішному костюмі? — запитав містер Тапмен.
— Ша! тихо, прошу… манюсінькі оченята… смішний костюм… хлопчисько… прапорщик 97-го полку… шановний Вілмот Снайп… люди хороших родів, ті Снайпи… дуже.
— Сер Томас Клябер, леді Клябер і міс Клябер! — грімним голосом згукнув чоловік коло дверей. З'явлення
