— А ви — скорше гладун, — засміявся незнайомий. — Ану, ще по склянці!
— Але якщо мій костюм заширокий для вас, — додав містер Тапмен, — то, мабуть, костюм мого друга містера Вінкля буде вам більше до міри?
Незнайомий перебіг очима по поставі містера Вінкля, і його обличчя виявляло цілковите задоволення, коли він промовив: „Підійде, як улипне“.
Містер Тапмен озирнувся навкруги. Вино, що вже вплинуло снотворчо на містера Снодграса і містера Вінкля, починало діяти й на почуття містера Піквіка. Голова його схилилась на груди, і невпинне хропіння, перериване подеколи харчанням, було єдиною чутною ознакою його присутности.
— Кімната Вінкля поруч із моєю, — сказав містер Тапмен. — Коли б його й розбудити тепер, він однаково не второпає, чого ми від нього хочемо. Але я знаю, що нього в валізі єсть фрачна пара. Якщо ви одягнете її на баль і знімете, коли ми повернемось, то я можу покласти її на місце так, що він і не помітить.
— Надзвичайно, — захопився незнайомий. — Знаменитий плян… кляте становище… мати чотирнадцять фрачних пар у багажі і бути змушеним убиратися в чужий фрак… але ідея чудова… дуже!
— Треба ж купити білети, — зауважив містер Тапмен.
— Не варто міняти гінею, — сказав незнайомий, киньмо монету, кому платити за обох… кидайте… я ставлю на жінку. — Соверен упав, і вийшов дракон, що з чемности його звуть жінкою.
Містер Тапмен подзвонив, загадав купити білети й принести свічки до себе в кімнату. За чверть години незнайомий красувався в фрачній парі містера Натаніеля Вінкля.
— Це — новий костюм, — пояснював містер Тапмен, поки той із видимим задоволенням милувався з себе в свічаді. — Перший, зроблений уже з ґудзиками нашого клубу, — і він показав своєму компаньйонові великі позлочені ґудзики з портретом містера Піквіка посередині і з ініціялами П. К. обабіч.
— П. К., — міркував незнайомий, — дивна штука… вид старого — і П. К.… Що то за знак, ці літери? мабуть, предурнячий костюм? га?
