— Мені страшенно неприємно, сер, приходити до вас із такою звісткою, але я боюся, що тут має відбутися дуель.
— Тут? — не зрозумів суддя. — Де тут, мадам?
— В Іпсвічі.
— В Іпсвічі, мадам! Дуель в Іпсвічі! — мало не задихнувся суддя. — Неможливо, мадам. Нічого подібного в Іпсвічі ніхто не вигадає. Та чи знаєте ви, мадам, про діяльність місцевої адміністрації? Чи чули ви, мадам, як четвертого травня цього року я з шістьма констеблями кинувся між двох боксерів і, наражаючись на смертельну небезпеку загинути жертвою пристрасти розлюченого натовпу, не попустив кулачної бійки між представниками Мідлсекса й Сафолка? Дуель в Іпсвічі, мадам! Не думаю. Я не думаю, — міркував суддя, — щоб знайшлось у нас двоє людей, які дозволили б собі порушити спокій цілого міста.
— На нещастя, повідомлення моє цілком підставне, — сказала леді. — Я сама була присутня, коли вони сперечалися.
— Щось таке просто неймовірне, — дивував суддя. — Мазле!
— Тут, ваша ясновельможність.
— Пришліть сюди містера Джінкса. Мерщій!
— Слухаю, ваша ясновельможність.
Мазл вийшов, і за хвилинку в кабінет увійшов блідий, гостроносий, не дуже тілистий, бідно одягнений клерк середнього віку.
— Містер Джінкс! — промовив суддя.
— Сер, — обізвався містер Джінкс. — Леді повідомила мене, містер Джінкс, що в місті у нас має відбутись дуель.
Не знавши, як саме слід реагувати на таке повідомлення, містер Джіякс ніяково посміхнувся.
— Чого ви смієтесь, містер Джінксе? — спитав суддя.
Містер Джінкс миттю став серйозний.
— Ви — дурень, містер Джінкс, — сказав суддя.
Містер Джінкс принижено глянув на видатну особу й прикусив кінчик пера.
— Ви вбачаєтє в цьому повідомленні щось смішне, містер Джінкс? — вів далі суддя, — а я скажу вам, що сміятись тут нема з чого.
