— Мадам! — волав містер Піквік, у розпуці знову витромивши голову. — Мадам!
Дарма що містер Піквік виткнув голову без будь-якої певної мети, з'явлення її зараз же спричинилося до гарних наслідків. Як ми казали, леді була вже біля дверей. Їй лишалося тільки переступити поріг, добігти до сходів та зняти бучу, і вона безперечно встигла б уже зробити все це, якби нічний ковпак містера Піквіка не відкинув її до найдальшого закутка кімнати. Остовпіла леді стояла там і безтямно позирала на містера Піквіка, а містер Піквік і собі безтямно дивився на леді.
— Негідник! — скрикнула леді, ховаючи між долонями своє обличчя. — Чого вам треба?
— Нічого, мадам; абсолютно нічого, — поважно запевнив містер Піквік.
— Нічого? — повторила леді, озираючись.
— Нічого, мадам; слово чести, нічого, — і містер Піквік так енерґійно трусонув головою, що поворозки під його підборіддям затанцювали. — Я ладний піти крізь землю, як подумаю, що стою перед дамою в ковпаку (тут леді миттю смикнула чепчик з своєї голови) але я ніяк не можу розв'язати його, мадам. Я бачу тепер, мадам, що зайшов не до своєї кімнати. Я не був тут і п'яти хвилин перед вашим приходом.
— Це занадто неймовірна історія, щоб могла вона бути правдивою, сер, — не повірила дама, ревно ридаючи. — Зараз же ідіть звідси.
— Зараз, мадам, і з великою охотою, — одповів містер Піквік.
— Не баріться! — настоювала леді.
— Зараз, — повторив містер Піквік, з'являючись на ліжкові на цілий зріст. — Безперечно зараз же піду, мадам. Я страшенно шкодую, мадам, що був неповинною причиною вашого хвилювання і так зденервував вас.
Леді вказала на двері, і тут в усій красі виявилася одна з найкращих рис удачі нашого героя. Не зважаючи на те, що, поспішаючи, він поверх ковпака наклав ще капелюша; не зважаючи на те, що в руках він ніс черевики та гетри, а через плече в його були перекинені
