приїхати сюди сьогодні над вечір і перебути тут цілий завтрішній день і скористався з нагоди. Я гадаю, що готель — дуже хороше місце, щоб освідчуватись. Жінка, подорожуючи, завжди більше відчуває самотність, ніж бувши вдома. Як на вашу думку, містер Піквік?
— Дуже можливо, що й так, — одповів той.
— Вибачте, дуже прошу, — перепросив містер Пітер Магнус, — але я людина з природи дуже цікава, і мені страшенно хотілося б знати, що привело вас сюди.
— Значно менш приємна справа, як ваша, — признався містер Піквік, і на саму згадку кров набігла йому на обличчя. — Я приїхав сюди, сер, викрити оману й брехливість одної особи, що на неї я сліпо звірявся.
— Це й дійсно дуже неприємна справа, — погодився містер Пітер Магнус. — Жінка, я гадаю. Га? Ну, та й хитрун же ви, містер Піквік. Не хотів би я ні за що в світі бути на вашому місці. Прикра історія, сер, дуже прикра. Не вважайте на мене, містер Піквік, коли хочете дати собі полегшення. Я знаю, що то значить бути ошуканим, сер. Мене самого обдурювали разів три чи чотири.
— Дуже вдячний за співчуття, що його ви виявили в мойому сумному випадкові, — сказав містер Піквік, накручуючи свого годинника й кладучи його на стіл, — але…
— Ні, ні, — перебив йому мову Пітер Магнус. — Ні слова більше! Це, правда, дуже сумний випадок. Я ж бачу, я бачу. А яка тепер година, містер Піквік?
— Початок на першу.
— Боже мій, як пізно. Час уже лягати. Я пошкоджу собі, сидячи тут, бо буду занадто блідий ранком.
Згадавши про можливість такого лиха, містер Пітер Магнус зараз же подзвонив на покоївку. Коли смужкату торбу, червону торбу, шкіряну коробку на капелюш і пакунок у коричневому папері віднесли до нього в спальню, він і сам пішов туди з японським свічником у руках. Містера Піквіка з другим японським свічником покрученим коридором одведено в інший кінець будинку.
— Це — ваша кімната, сер, — сказала йому покоївка.
