— Добре, джентлмени, дуже добре, — підвівся з свого місця містер Піквік, безсилий стримувати свій гнів. — Я пришлю до вас мого довіреного.
— Будемо раді, — і Фог потер собі руки.
— Вельми раді, — додав Додсон, одчиняючи двері.
— Але раніш, як піти, дозвольте мені сказати вам, джентлмени, — гарячився містер Піквік, — що з усіх шахрайських і підлих вчинків…
— Заждіть хвилиночку, сер, — дуже чемно попросив Додсон. — Містер Джексон! Містер Вікс!
— Сер! — обидва клерки були вже на середині кабінету.
— Я хотів би тільки, щоб ви чули, що казатиме джентлмен, — пояснив Додсон. — Прошу далі, сер. Ви сказали, здається, „шахрайських і підлих вчинків“?
— Сказав, — не заперечував Піквік, не тямлячись од злости, — я сказав, що з усіх шахрайських і підлих вчинків ваш вчинок — найпідліший і найбільш шахрайський. І я повторюю свої слова, сер.
— Ви чули, містер Вікс? — спитав Додсон.
— Ви не забудете цих виразів, містер Джексон? — звідався Фог.
— Мабуть, вам завгодно було б назвати нас жульманами, сер? — сказав Додсон. — Прошу дуже, якщо вам охота, сер.
— Завгодно, — ствердив містер Піквік. — Ви таки й єсть жульмани.
— Чудово! — радів Додсон. — Вам там унизу добре чути, містер Вікс?
— О, дуже добре, сер, — заспокоїв його Вікс.
— Вам, може, краще було б піднятись ще щаблів на два, — додав Фог. — будь ласка, далі, сер. Чи не бажаєте ви сказати, що ми — злодії? Або, може, ви вдарили б кого з нас? Прошу дуже, сер. Якщо ви робитимете так, ми не вчинимо ні щонайменшого опору. Запевняємо вас, сер.
І Фог спокусливо підсунувся під самий кулак Піквіків. Нема ніякого сумніву, що цей джентлмен не встояв би й з великою приємністю задовольнив прохання містера Фога, якби Сем, що чув усю розмову, не ввійшов у кабінет і рішуче вхопив свого пана за руку.
