— Містер Додсон або містер Фог удома, сер? — чемно запитав містер Піквік, ступивши трохи вперед і тримаючи в руці капелюша.
— Містера Додсона немає вдома, а містер Фог невільний, — одказав голос, і в той же час голова з пером за ухом, звідки виходив цей голос, перехилилася над бар'єром і глянула на містера Піквіка.
То була дуже неохайна голова, піскуватого кольору напомажене волосся на ній поділялося проділом з одного боку і дрібними кучерями облямовувало плискате обличчя, оздоблене двома маленькими оченятами, дуже брудним комірчиком і чорною, приношеною краваткою.
— Містера Додсона немає вдома, а містер Фог невільний, — сказав чоловік, якому належала ця голова.
— Коли повернеться містер Додсон, сер? — спитав містер Піквік.
— Не можу сказати.
— А чи скоро звільниться містер Фог, сер?
— Не знаю.
Тут чоловік заходивсь спокійнісінько точити перо, а другий клерк, що під захистом своєї конторки розмішував содові порошки, ухвально засміявся.
— То я зажду, я думаю, — промовив містер Піквік.
Відповіді не було, і містер Піквік, не дочекавшись запрошення, сів на стілець і почав прислухатись до цокання дзиґарів та до приглушеної балаканини клерків.
— Хватські хлопці! — зауважив містер Велер, що також чув оповідання клерків про різні випадки з практики контори Додсон і Фог, — дивовижні в них погляди, сер.
Містер Піквік на ознаку згоди нахилив голову й злегенька кахикнув, аби звернути на себе увагу молодих джентлменів за бар'єром. Ті, давши собі полегкість дружніми балачками, ласкаво помітили відвідача.
— Можливо, що Фог тепер уже й вільний, — сказав Джексон.
— Піду подивлюся, — промовив Вікс, спроквола підводячись з свого дзиґлика. — Як доповісти про вас містерові Фогові?
— Піквік, — одповів славетний герой цих спогадів.
