На першому поверсі похмурого будинку в найдальшому закутку Фріменс-Каурта в Корнгілі сиділи чотири клерки панів Додсона й Фога — адвокатів його величности при королівському суді та найвищій судовій палаті. Заглибившись у свою працю, зазначені клерки користувались денним світлом та сонячним променем, наскільки це дається людям, що сидять на дні глибокого колодязя, з тою тільки ріжницею, що не бачили вдень зірок, як бачать останні.
Кімната клерків у конторі панів Додсона та Фога було темне, вогке, що дхнуло землею, приміщення, поділене високим бар'єром, що відокремлював клерків од простого люду. Пара старих дерев'яних стільців, дзиґарі, що цокали надзвичайно гучно, альманах, стійка на парасольки, вішалка для капелюшів і кілька полиць із занумерованими пачками брудного паперу та силою більш-менш побитих пляшок різних форм та розмірів з-під атраменту становили всю обстанову дожидальні. З цієї кімнати виходили в передпокій скляні двері, і по той бік їх ранком наступного за списаними подіями дня з'явився містер Піквік у супроводі Сема Велера.
— Заходьте! Хіба вам хто заважає? — озвався голос із-за перетинки у відповідь на делікатний стукіт містера Піквіка; і містер Піквік з Семом зайшли.
