голову воду з колодязя, змив з себе всі сліди вчорашнього бенкету, його увагу взяв на себе молодий чоловік у кармазиновій ліберії. Він сидів на лаві серед двору, дуже пильно читав якусь книгу, що вельми скидалась на молитовник, але подеколи поглядав і на містера Велера, немов зацікавившись ориґінальною системою обмивання.
Спостерігши це, Сем, аби підбити його на розмову звернувся до нього перший:
— Як ся маєте, друзяко? — спитав він, обтираючись рушником.
— Щасливий сказати, що почуваю себе добре, — одповів той невимушеним тоном і закрив книгу. — А як вам ведеться, сер?
— Як ходящій пляшці з бренді, — з ніг не падаю, сказав Сем. — А ви спинилися в цьому готелі, сер?
Кармазиновий молодий чоловік одповів позитивно.
— Чого ж це вас не було з нами вчора ввечері? — спитав Сем, тручи що сили своє обличчя. — А ви ж виглядаєте як людина компанійська.
— Я з своїм паном виходив учора з дому, — була відповідь.
— А як його прізвище? — і містер Велер аж почервонів з хвилювання й од тертя разом.
— Фіц-Маршал, — сказав кармазиновий чоловік.
— Давайте вашу руку, — промовив містер Велер простягаючи свою. — будьмо знайомі. Я відразу сподобав вас, голубчику.
— Ото диво, — надзвичайно щиро відповів кармазиновий чоловік, — і ви мені теж дуже подобались, і я увесь час хотів зняти розмову з вами, поки ви стояли під краном.
— Та невже?
— Слово чести. Хіба ж це не цікаво?
— Надзвичайна річ, — погодився Сем, на споді душі радіючи з недоумства незнайомого. — А вас як звати, старий?
— Джоб.
— Чудове ім'я. Єдине, скільки знаю, од якого не зробиш пестливого імени. А ваше прізвище?
— Тротер, — одповів незнайомий. — А ваше?
