Нема місяця, коли природа вбиралася б у кращі шати, як серпень. Багато прекрасного на весні, і травень завжди буває свіжий та квітущий, але чари цієї пори року здаються більшими через контраст із зимою. Серпень не має такої переваги. Він приходить тоді, як ми пам'ятаємо тільки ясне небо, зелені луки й запашні квіти, а спогади про сніг, кригу й хуртовину зникли з нашої голови так, як щезли вони з природи. А проте, що то за гарна пора серпень! Лани й садки гудуть шумом праці. До самого ґрунту схиляються обтяжені овочами віти дерев. Хліб, складений у скирти або хвильований на полі щонайменшим подувом вітру, забарвлює краєвид жовтим кольором. Лагідна м'якість, здається, висить над усією землею. Вплив пори року поширюється й на вози, що їхній рух через пожаті нив'я дається вловити самим оком, бо жадного звуку не чути.
Коли повз садки та лани повільно проїздить диліжанс, купки жінок і дітей, що збирають у решета овочі або підбирають з нивок колосини, кидають на хвилинку свою роботу і, прихистивши від сонця засмагле обличчя ще смаглявішою рукою, цікаво поглядають на пасажирів. Якийсь міцний хлопчик, замалий ще, щоб працювати, але занадто пустотливий, щоб його можна було лишити вдома самого, видряпається на рівні ноги в кошику, куди його примістили з обережности, і тупотить ніжками та вищить у захваті. Жнець спиниться і, попустивши руки, дивиться вслід екіпажеві. Кошлатий
