— І навіть дуже, — ствердили його супутники.
— Єсть один плян, який, мені здається, легко було б здійснити, — запропонував містер Пот. — В готелі Павича я бачив два вільні ліжка, а в імени місіс Пот я можу запевнити, що вона буде щаслива прихистити в себе містера Піквіка й одного з його друзів.
По настирливих намаганнях з боку містера Пота і впертих одмовленнях з боку містера Піквіка, що ні в якім разі не погоджувався турбувати люб'язну Потову дружину, вирішено було, що це — єдиний прийнятний вихід. Так і зроблено. Пообідавши всі разом у готелі „Ітонсвілський Герб“, наші герої розлучилися: містер Тапмен і містер Снодграс пішли до готелю Павича, а містер Піквік і містер Вінкл — до містера Пота.
Місіс Пот цілий вечір була в найкращому настрої. Містер Вінкл встиг чимало поступитись наперед в її ставленні до нього, і вона, не вагаючись, довірливо сказала, що містер Піквік — „привабний старенький“!
Містер Тапмен і містер Снодграс давно вже спали в найвіддаленіших закутках Павича, коли два друга розпрощались з гостинними господарями й пішли до своїх спалень. Легкий сон скував тіло містера Вінкля, але почуття його були зворушені, і за багато годин по тому, як дрімота зробила його нечулим до всього земного, обличчя й постать чарівної місіс Пот знову й знову поставали в його збудженій уяві.
Звуки барабанів, сурм і мисливських рогів, гамір юрби, топіт коней розлягались по вулицях з самого ранку, а випадкові сутички між прихильниками ворожих партій ожвавлювали готування до виборів і надавали їм приємної різнобарвности.
— Ну що, Сем, — удався містер Піквік до свого лакея, що з'явився на порозі спальні, коли він закінчував уже туалет, — все кипить, я чую!
— Інтересна гра, сер, — сказав Сем. — Наші зібралися біля „Ітонсвілського Герба“ і галайкають так, що аж тремтить усе.
— Вони, здається, здорово віддані своїй партії, Семе?
— Я такої відданости не стрічав ще ніколи.
— Енерґійний нарід, га?
