Ітонсвілці, як і людність багатьох інших містечок, дуже пишалися своїм значінням для держави і думали, що кожен мешканець Ітонсвіля, свідомий ролі, яку може відіграти його приклад, повинен душею й тілом оддатись одній з великих ворожих партій — Голубим або Жовтим.
Містер Піквік з властивими йому гострістю розуму та мудрістю вибрав найцікавіший момент для відвідання містечка. Історія не знає зразків такої напруженої передвиборчої боротьби. Вельмишановний Семюєл Сламкі був кандидат Голубих, а Гораціо Фіцкіна, есквайра його друзі висунули обстоювати інтереси Жовтих. „Ітонсвілська Газета“ застерігала ітонсвілців, що тепер на них звернуто очі не самої Англії, а цілого цивілізованого світу, а „Ітонсвілський Незалежний“ владно запитував, чи й на цей раз ітонсвілці будуть свідомими громадянами, якими були завжди, або ж виявлять себе низьким, рабським знаряддям у руках людей, негідних імени англійця.
Було вже поночі, коли містер Піквік і його комианьйони злізли за допомогою Сема з імперіяла ітонсвілського диліжанса. Великі голубі стяги майоріли у вікнах готелю „Ітонсвілський Герб“, і на кожній віконниці висіла об'ява, де велетенськими літерами сповіщалося, що комітет вельмишановного Семюєля Сламкі перебуває
