його напередодні від'їзду до Ітонсвілю здалася б дивною й незрозумілою. Він поквапливо походжав по кімнаті, що три хвилини витикав голову з вікна, раз-у-раз поглядав на годинника і виявляв багато інших ознак абсолютно не властивої йому нетерплячки. Ясно було, що мозок його працював над якимось важливим питанням, але над яким саме — не могла вгадати й місіс Бардл.
— Місіс Бардл! — сказав містер Піквік, коли ця симпатична жінка закінчувала вже затяжне прибирання помешкання.
— Сер! — одповіла міс Бардл.
— Ваш хлопчик щось задовго ходить.
— Адже до Бороо не близький світ, сер, — зауважила і Бардл.
— А, то правда, — погодився містер Піквік.
— Місіс Бардл! — сказав містер Піквік за кілька хвилин.
— Сер! — знову відповіла місіс Бардл.
— Як ви думаєте, чи втримування двох осіб коштуватиме на багато дорожче, ніж одної?
— Ото! Що це за запитання ставите ви мені, містер Піквік? — зашаралась аж до чепчика місіс Бардл, гадаючи, що спостерегла шлюбну іскру в оці свого пожильця.
— А все ж таки, як на вашу думку? — настоював містер Піквік.
— Це залежить, — сказала місіс Бардл, присуваючи віничок ближче до ліктя містера Піквіка, яким той спирався на стіл, — це в значній мірі залежить од особи. Чи, знаєте, дбайлива та ощадлива вона.
— Це цілком вірно, — погодився містер Піквік, — але особа, яку я маю на оці (тут він гостро подивився на місіс Бардл), має, скільки знаю, ці чесноти. До того ж, вона добре знає світ і дуже кметлива і може стати мені у великій пригоді.
— О, містер Піквік! — сказала місіс Бардл, і рум'янець знову піднявся їй до чепчика.
— Вас дивує, мабуть, — вів далі містер Піквік, добротливо позираючи на свою кватировласницю, — що я ніколи не радився з вами в цій справі і не згадував про неї, доки не послав сьогодні вашого хлопця з дому.
