нападає на оселі, грабує населення, палить і всіх вибиває впень. Наслідки всього цього такі, що поселенців мусить казна годувати, деякі втікають до Молдавії і скрізь говорять, що Росія їх ошукала, і ті, що вже мандрували в Україну, починають вертатися.
Запорозькі депутати про все це не знали. Вони явилися са́ме в Патьомкіна по відповідь, яку обіцяв їм дати перед їх відїздом додому. „Світліший”, побачивши їх, позеленів зі злости й почав їх на привітання лаяти по-московськи, мовляв, вони приїздять сюди, шпигувати, а сами в себе наказують робити бунти, щоб царицю змусити до уступок.
Столичники поглядали один по одному допитливо, не знаючи, в чому справа.
— Вибачте, світліший, ми про ніщо не знаємо. Вже близько рік, як ми в Петербурзі, на відповідь чекаємо…
— Відповідь наша така: тих розбишак-запорожців розженемо на чотири вітри, Січ зруйнуємо, що й знаку по ній не лишиться. Я сам подбаю, щоб такий наказ государиня видала своїм військам.
Козаки отетеріли. Такого вони не сподівалися. Полковник Пилип Чубатий закипів гнівом.
— Світліший ви тут у столиці, а на Запорожжі ти козак Грицько Нечоса, товариш. За нашим козацьким законом, такий товариш, що козацтво зра-
