винка говорить, що козаки, побачивши скирту у полї, держали її за церкву. Тому-то заведеннє унїї не зробило зразу на козацтві великого вражіння.
Як відомо, проголошено унїю 1596 р.
Заведеннє унїї не було-б стрінулось з таким завзятим опором православних, колиб були підготовили її як слїд й не заводили нагально, по магомеданськи, огнем і мечем, тюрмою і всїлякими шиканами православних. В справах віри не можна нїкому лїзти чоботами в душу. Як поводити ся з чужими вірами, показали нам люде з таким великим полїтичним змислом, як Римляне. Инакше робили Поляки, опановані єзуїтським фанатизмом. Тому-то унїя, котра з часом у галицькій Українї стала національною церквою, — була тяжко ненавиджена на цїлій Українї, що у всїх договорах Хмельницького з Польщею вимагаєть ся заєдно усунення унїї.
Унїю заводили нагально, брутально. Коли який православний владика перейшов до унїї, то вже називало ся, що цїла його дієцезія з цїлим духовенством і вірними уважала ся унїятською, і вже й мови про те не було, щоб сю дієцезію обсадити новим православним владикою. Коли який православний владика помер, його місце займав унїятський єпископ. Надто в тих нечисленних дієцезіях, де православні владики були наставлені, наставляв король унїятських єпископів. Притім забирано майно православних церков на унїю. Православні не могли вести якогось уряду і т. д. Сї сумні картини доволї звісні, щоб їх потрібно було тут повторяти.
Таким самим способом по смерти київського митрополита Рогози поставлено київським митрополитом Потїя. Одначе він не важив ся сидїти у Київі й післав свого офіціяла Антона Грековича. Сей добродїй був передтим монахом православного манастиря, щось там прогрішив ся, треба було рятувати ся втечею і забіг аж в унїю, де зараз виавансував на митрополичого офіціяла. Як кождий ренеґат, був він дуже запопадливий в тім, щоб православним дати ся в знаки. Вже 1610 р. пишуть православні Кияне на Грековича скаргу за ріжні утиски, а в сїй скарзї говорить ся, що варто його, як пса, вбити. Одинокою обороною православя була Київо-печерська Лавра. Вона, не зважаючи на затїї унїятів, зостала ся в руках православних завдяки тодїшньому свому архимандритови Єлесеєви Плетенецькому. Се була незвичайна людина з високою освітою і з великим орґанїзаційним талантом, незужитою енерґією і дитячою привязанністю до рідної церкви. Се був шляхтич з Галичини з містечка Плетенич.
