— Сказано, неволя. Та тут ще рай проти того, що в інших. Старий Сулейман добрий чоловік, та його часто нема дома, Мустафа гордий і ненавидить нашої віри, а цей потурнак Ібрагім, то сам чорт.
— Не пробували втекти?
Невільник усміхнувся сумно.
— Заки добіжиш до Перекопу, то зпять разів зловлять. А коли зловлять, то або повісять, або в неволю до турків продадуть, а все вибють так, що душа вилазить.
— А я знаю, що багато людей звідси втікає…
— Бо тут і багато є хрищеного народа, то декому й удасться втекти.
— Як ви, дядьку, зветесь?
— Остап Швидкий.
В тій хвилині вбіг до челядної чорномазий невільник і покликав Павлуся до пана. Павлусь пішов за ним на гору і вступив до світлиці. Вона була простора й мала кілька великих вікон в одній стіні. Попід стіни йшли підвищення, вкриті килимами; цілий поміст теж був застелений килимами. Стіни були помальовані червоною, синьою та жовтою барвою в цвіти та лінії. На підвищенню сидів Мустафа, перед ним стояв маленький столик; на ньому запікалася велика люлька, з якої Мустафа потягав цілі клуби диму, а далі лежали різні ласощі.
Павлусь здіймив шапку і вклонився.
