— То якийсь визначний, обіцяв окуп…
— Давай його сюди!
За хвилину привели татарина перед сотника.
Це був молодий і гарний татарин. Одежа на ньому багата.
— Як тебе звуть? — питає Недоля по-татарськи.
— Я Мустафа-аґа, син Ібрагіма, ханського девлет-ґірея, — сказав гордо татарин.
— А я тобі кажу — обзивається один козак, — що ти чортів син, а твій Магомед і твій хан чортові братами приходяться…
— Не смій, джавре, зневажати його світлости хана ханів, бо він вас усіх переріже, або в полон візьме, — крикнув люто татарин і затупотів ногами.
— А заки ти йому це скажеш, то підеш за твого дядечка в пекло — відрубав козак і брав уже за шаблю.
— Тихо! — гримнув Недоля. — Не твоє діло, не твій бранець, Тихоне!
До сотника приступив молодий гарний козак.
— Як засвітає, візьмеш десяток козаків і поведеш оцього бранця в Лубні та віддаси його панові полковникові. Розкажеш усе, що було, та не забудь поклонитися гарненько. Гляди, щоб не втік, та щоб його приставили живого й цілого.