так, сіпнув з усієї сили й татарин упав горілиць на землю…
Миттю прискочив до нього Непорадний і вхопив лівою рукою за горло.
Настала скажена боротьба. Татарин, пійманий в петлю, випустив з руки ножа… Він став пручатися і освободився настільки, що мав свобідні руки. Непорадний зміркував, що татарин дужчий від нього… Гукнути б на товаришів, щоб помогли? Знову б його прозвали та ще й насміялися. Ні! Мусить собі сам помогти. Скрутив татарина з усієї сили. Обом зайшли кровю очі. Важко дихали один на одного, а жили на руках понабігали, як мотузки.
Татарин придавив Непорадному руку костистою бородою до грудей так сильно, що його аж заболіло. Хотів її звільнити, та не міг. В цю хвилину вихватив татарин Непорадному із-за пояса гострий ніж, а Непорадний вирвав руку зпід татаринової бороди і вхопив його за руку, в якій цей держав ножа. Ще хвилина, а Непорадний зацілив з усієї сили татарина кулаком меживіч.
З носа жбухнула кров. Татарин втратив память, а відтак, заки отямився, вже був звязаний. Непорадний устав з землі і так важко дихав, що йому аж дух захоплювало.
— Гей, козаки! Уставайте, — кричав захриплим голосом, — маємо гостя.
