Настала зима. Павлусь дивувався дуже, що не було тут снігу, як в Україні, що дерева все ще зеленіли, хоч деколи й холодніше було. Та він сердешний забув рахубу часу й не міг зміркувати, коли буде Різдво.
Минулого року такі веселі свята були. Він ходив з хлопцями колядувати, возився саночками, а тепер і не вгадає, коли свято…
Те саме думала й Ганна. Їй теж весело було, як внесли до хати дідуха, як покійний дідусь благословив усіх, як кидали кутю до стелі та рахували рої…
Вона вже привикла до гаремового життя. Ой, наплакалась вона, наплакалась…
Павлусь непокоївся, чи посольство Девлет-ґірея найде ще Мустафу в живих… Ганна розповіла йому про свої пригоди.
А старий нетерпелився теж. Вже більше як місяць минуло, як посольство поїхало, та слух по ньому загинув. Він знав, що посольству нічого боятися козаків, що вони вшанують міжнародні звичаї і не торкнуть посольства. Та
