цього малого до гостинної, щоб йому нічого не бракувало…
Павлусь вклонився в пояс Девлет-ґіреєві і пішов за муллою до гостинної.
— Чи відшукають її? — питає муллу. Йому треба було до повного щастя ще й певности, що сестра найдеться.
— Наказ мойого пана, це закон — каже мулла. — Вони її найдуть, де б вона не була. З самого Царгороду її спровадять. Мій пан має велике слово не лиш у нашого хана, але й у самого падишаха. Щасливий ти, хлопче, що під таку сильну руку дістався. Та як ти сказав неправду… знаєш? Тобі язик відітнуть. Мій пан усіх брехунів і клеветників так карає.
— Мене так не покарає, хай лиш сестра найдеться.
Оставши сам у світлиці, вистеленій мякими турецькими коврами, впав навколішки і став молитися:
„Боже наш! Я бачу Твою руку в усім. Я бідний невільник пустився навмання, бачучи у цім ціле моє спасення. Ти вдержав мене й завернув, та це мені вийшло на добре. Мали мене нагайками вибити, та Твоя могутня рука врятувала мене. Чи гадав я, куди мене Твоє святе Провидіння заведе? Боже, Боже! Не покидай мене, вислухай мою молитву, допоможи мені! В Тобі ціла моя надія!“
