соком. До того стали злітатися оси і попивати. Придивляюся до них, що вони будуть по пяному робити, і бачу таке: Дві оси обнялися лапками і мацають себе ріжками ніжненько, начеб дві пяні куми цілувалися. Другі дві знову счепилися і жруть себе та колють жалами. Хібаж і між людьми таке не водиться? Два приятелі пішли у братній згоді в шинок, випили, а опісля взялися за чуби не знать за що. Одна оса лізе на беріжок тарілки, та лиш що вилізе на гору, зсувається вниз, та зачинає наново. Це той сваток, якого хата на горбі, вертається додому по випитку, та вже йно би поріг переступити, він сувається в долину і зачинає наново. Инша знову держиться цупко беріжка тарілки і махає крильцями. Це такий пяниця, якому здається, що буяє на небесах між ангелами, то знову сидить в пеклі поміж чортами, а він цілісінький час перележав у Мошка під лавою, або у рові. Ця евфорія є прямо божевіллям.
То дивне, що люде від найдавніших часів вишукували собі щось, чим би себе прохмелити, запяніти. Біблія говорить, що наш праведний Ной таки впився раз до безтями. Запивалися всі пани і мужики, вольні і невольники, аж по нинішний день. А на-пів-дикі народи півночі жують якісь гриби, котрі їх опянюють. На сході, в Китаю опянюють себе опіюмом (це робиться з маківок) і так усюди пяниці були, є, і не можуть вивестися. Культурні народи Европи, щоб легче запанувати над дикими племенами і зробити їх менше здатними до протесту, повезли їм горівку, яку ті сердеги назвали огнистою
