Пеке́льниі, — о сві́те злочести́вий!
О сві́те па́косний ! іх по́вен ти́.
Ти, мов свиня́, гризе́ш и рвеш корі́ннє
У ду́ба, що тебе́ году́е жолудьми́,
Не дба́ючи, ким на́ше поколі́ннє,
Яки́ми убеспе́чене людьми́!
Ти б іх, у свя́тості твоі́й мерзе́ній,
З гріха́ми іх, на ца́рство не пусти́в,
Не дав сия́ти ім у вік той те́мний,
Що сам себе́ ти му́чив и души́в.
Дозна́вся б ти, хто с ким обня́вся та́йно,
И хто підли́зам се́ла дарува́в,
И хто Ляхву́ куёвдив правосла́вно,
И хто ножі́ свяче́ні підсила́в…
Згріба́ють всю́ди грязь хлопя́та вче́ні
Та вгонобля́ють твій леда́чий смак,
А кобзарі́ виду́мують свяче́ні,
Опра́вдуючи пре́дків-розбиша́к.
Нау́ка, из невда́чности ослі́пши,
3 Нетя́мою по бра́цькі обняла́сь,
И, мов пъяни́й пъяно́го ш ши́нку ві́вши,
В одні́й калю́жі з не́ю улягла́сь…
Споко́йся ж ти, душе́ моя́ убо́га!
Твое́і не соро́млюсь наготи́.
Хоть атеі́ст я, ті́лько ж зна́ю Бо́га,
И е́ святі́ у ме́не и чорти́.
