Сторінка:Хуторна поезія.djvu/84

XV.

НА СПО́ВІДІ.

Но правдой онъ привлекъ сердца,
Но нравы укротилъ наукой…

Пушкинъ.

И славныхъ лѣтъ передо мною
Являлись вѣчные слѣды…

Пушкинъ.

Множество же премудрыхъ спасеніе міру, и царь премудръ утвержденіе людемъ.

Прем. Солом. XXVI, 6.

Я не палю́ по капища́х кади́ла,
Не ча́ю від покі́йників чуде́с,
Що чернь важки́ми ша́тами окри́ла
И низвела́ на то́ржище з небе́с.

Не сту́каюсь я до царя́ й цари́ці
У чотирна́ццять золоти́х ворі́т:
Про ме́не, до іх пи́шноі столи́ці
Позароста́в би вже траво́ю й слід.