пра́вду, як ро́блять лю́де, догоджа́ючи тим, котрі́ шуп́лять ще ме́нше і́х сами́х.
Тепе́р же, як що́ пописа́лось у Шевче́нка під на́дихом фалшо́ваноі истори́чнёі тради́ціі, так воно́ й закля́кло на ві́ки, и, мо́же, ще гі́рше пра́вди ко́ле о́чі вели́кому кобзаре́ві по тім бо́ці Ахеро́на. Позира́ючи на ту воло́ву шку́ру, що на ній спи́суе дия́вол людські́ гріхи́, бідола́ха Тара́с, міг би сказа́ти иму́щому ву́ші на слу́ханнє: „Твоя́ от твоі́хъ тобі́ прино́шу и за се́бе само́го, и за всіх землякі́в моі́х. Іж на здоро́въе, та зга́дуй мене́ по́ки сві́ту со́нця. Бо й твоі́ золоті́ казю́ки, що взяли́ собі́ за деви́з: après moi le déluge, и ті, кощу́нствуючи поза плечи́ма в свого́ бо́га, пороби́ли посло́вицями такі́ моі́ слова́:
„Од Молдава́нина до Фи́нна,
На всіх язи́ках все мовчи́ть:
Бо благоде́нствуе“…
Не мовча́тиме ж воно́ ві́чно; коли́сь таки́ та загово́рить. До́бре ж, коли́б заговори́ло мо́вою интелликге́нціі. А от бі́да, як ди́ка си́ла де́споцтва та ви́кличе с пе́кла ди́ку силу ра́бства! Тогді́ и в на́шій бідола́шній Украі́ні справди́цця іереми́евське пророкува́ннє Шевче́нка:
„…Загово́рить
И Дніпро́ и го́ри,
И потече́ сторі́ками
Кров у Чо́рне мо́ре
Сині́в ва́ших, и не бу́де
Кому́ помага́ти:
Оццурае́цця брат бра́та
И дити́ни ма́ти“…
Прави́телям Импе́риі 1847го ро́ку здава́лось ді́лом дрібни́м запрото́рити в росі́йську преиспо́дню мужи́чу дити́ну, що писа́ла вірші́ не знать яко́юсь мо́вою. Те-
