си́телів побъе́ всёгосві́тній со́ром, а на́ше зна́мено неха́й сия́е свое́ю чистото́ю и правото́ю во ві́ки.
Гірка́ и мов уже́ безви́ходна на̀ша до́ля, що́ й казати!… Спогля́нувши, яки́й страше́нний росплоди́вся на Вкраі́ні тиск чужомо́внёго, нам воро́жого па́нства, яке́ зрадли́ве сиди́ть у нас на апо́стольских сіда́лищах архиере́йство, и як почино́вничено в нас наві́ть люде́й нау́ки; спогля́нувши на ту жмі́ньку люде́й, котри́х мо́жна у нас назва́ти о́ком, у́хом и се́рцем Украі́ни, ті́лько зітхне́ш, промо́вивши ш Шевче́нком:
„Обі́драна сирото́ю
Понад Дні́пром пла́че…
Тя́жко, ва́жко сироти́ні,
А ніхто́ не ба́чить, —
Ті́лько во́рог, що сміе́цця“…
Та нема́ тако́і безо́дні, с котро́і б не ви́карабкалась на́ція мора́льною перева́гою над стихі́йною си́лою, над си́лою незапрацёваного че́сно бага́цтва и над си́лою вла́сти, не опра́вданоі филосо́фиею приро́ди.
По́ки що́, втіша́тимемось хоть тим, що чу́емо в собі́ дово́лі снаги́ на проте́ст пере́д всёгосві́тнёю интеллікге́нціею за сліпе́ и тира́нське вбива́ннє на́шого націона́льного ду́ха.
