зна́йдецця в культу́рному сві́ті приту́лок, звідкіля́ у всю Ру́ську зе́млю изи́йде віщ́аннє на́ше, на про́буд со́нних и на воскреше́ннє ме́ртвих.
Роспочина́ю се спасе́нне ді́ло кни́жкою, котру́ назва́в „Хуторно́ю Поэзіею“ на озна́ку того́, що коли́б ні в одні́м го́роді и ні в одні́м селі́ не знайшло́сь уже́ живо́го зерна́ до за́сіву націона́льноі ни́ви, то рука́ Бо́жа зна́йде ще ёго́ в хутора́х, и ши́роко позасіва́е на́віть и жиді́вське по́ле на Вкраі́ні, не ті́лько те, що підляга́е на́шим пере́вертням.
Ви́ставмо, ми́ле бра́ттє, на високо́стях нау́ки и літерату́ри на́ше націона́льне зна́мено. Не поба́чить на нёму пля́ми ні оди́н край, опрі́ч хиба́ тіе́і Моско́вщини, що слу́хае цькува́ння своі́х поги́бельних полі́тиків, своі́х сліпи́х кни́жників и фарисе́ів. Чи́стий стоя́тиме сей стяг у ся́еві гуманіта́рности. Не стя́гуе він люде́й на кріва́ве ді́ло, на га́рбаннє чужо́і пре́дківщини, на топта́ннє під но́ги чужо́і святи́ні. Стя́гуе він украі́нську роспу́джену се́мъю до наслі́дування пре́дківського надба́ння — рі́дного сло́ва, до наслі́дування пра́вом нау́ки и слове́сности.
Сим не зупиня́ймося, ми́ле бра́ттє, що таке́ вели́ке передвзяттє́ роспочина́ємо мали́ми си́лами. Усе́ вели́ке на землі́ поста́ло з мало́го, и все поту́жне з малоси́льного. Не зупиня́ймося й мора́льним зане́падом на́ших Украі́нців.
Понури́лись вони́ тепе́р у зе́млю німу́ючи, мов ті воли́ підъяре́мні. При́йде ж той час, що вони́ ви́простаюцця, и з „німо́го язика́“ зро́бляцця віща́телями націо-
