світові́ висо́кості, усе́ бага́те, пи́шне, вельмо́жне, усе́ осві́чене яко́ю Бог посла́в нау́кою, прихиля́лись ро́зумом и се́рцем до великорушчини́.
Як ба́чимо, ста́лось из на́ми те ж саме́ під моско́вським панува́ннєм, що́ було́ під по́льским. Самохі́ть на́ші мирські́ и духо́вні пани́, гла́ви поспі́льства, зрекли́ся рі́дноі рушчини́ свое́і. Старі́ пере́дсуди на кори́сть мо́ви госуда́рнёі и тогоча́сня байду́жість про зако́ни приро́ди в жи́зні на́ціі роби́ли те, що ніхто́ и не дога́дувавсь, яки́й вели́кий ска́рб лиша́ли в простолю́дній ма́ссі ті на́ші лю́де, що пяли́сь на „россі́йський Гелико́н“ або́ поуча́ли с церко́вноі амбо́ни рі́дних браті́в чужо́ю мо́вою. Так са́мо, як и в поедна́нні с По́льщею, ні́кому було́ в нас запрова́дити наро́дню мо́ву в шко́лу, ні́кому звести́ на церко́вню амбо́ну, ні́кому посади́ти іі́ на судові́й трибу́ні. Соро́мились розмовля́ти не́ю сере́д люде́й великосві́тніх; пого́рджували тисячолі́тнім пре́дківським сло́вом у печа́тнях.
Так на́ші восто́чні сусі́де, само́ю перева́гою вла́сти, си́ли, доста́тку, позба́вили нас, у сво́ю че́ргу, націона́льного верхові́ття, и впосліди́ли той элеме́нт націона́льноі жи́зні, котри́й у люде́й науко́вих уважа́ецця за найпе́рший. Не ро́блячи нам нія́кого наси́льства, вони́ ви́черкнули нас из кни́ги живи́х на́цій, а да́вню на́шу націона́льну давнину́ присво́іли собі́, я́ко річ, про котру́, за на́шим мовча́ннєм, ніхто́ и́нший не озива́вся.
