не вхопи́ли свое́і націона́льноі тропи́, що не второ́пали еди́ности свое́і в рі́дних тради́ціях и в рі́дному сло́ві з Ру́ссю простолю́дною.
Зане́дбана своі́ми церко́вними и мирськи́ми пана́ми рушчина́ зоста́вила бага́то свого́ само́цвіту в по́льскій слове́сності и, прийня́вши в се́бе дово́лі польщи́зни, перейшла́ під моско́вське панува́ннє тако́ю ж просторі́кою, яко́ю була́ й під по́льским. По́слі Вели́коі Руі́ни, що зні́вечила всю робо́ту европе́йськоі культу́ри на обо́х берега́х Дніпра́, — під за́хистом міцно́і свое́ю суці́льностю Москви́, по залю́днених на́ново городища́х и селища́х поста́ла так зва́на по письме́нські Мала́ Россі́я, а по наро́днёму Украі́на.
Тут изно́в гли́боко закорени́лась и бу́йно проросла́ та самоцві́тна мо́ва, котру́, за панува́ння По́льщи, не вважа́в за вели́ку річ ніхто́: ні королі́вська ра́да, ні па́нські сейми́, ні схолясти́чня тогоча́сня интеллікге́нція, як по́льска, так и на́ша ру́ська. Розлила́сь вона́ дале́ко поза край Украі́ни обо́х бо́ків Дніпра́, сягону́ла аж у Ку́рщину и Воро́нішчину, аж до Во́лги, До́ну, Куба́ні. И таки́й ро́злив просторі́куватоі, зане́дбаноі висо́кими властя́ми и не запомо́женоі печа́тним сло́вом рушчини́ пророкува́в ій нови́й про́цвіт, нову́ красу́ и си́лу.
Спра́вді, куди́ ні зано́силась на́ша весе́ла або́ смутна́ пі́сня, на́ша пова́жна дума́ або́ жартовли́ва при́співка, всю́ди по вели́кому Ру́ському Сві́тові слу́хано іі́ з уподо́бою и пере́ймано залюбки́. У вели́ких ду́ків царя́ Петра́
