Сторінка:Хуторна поезія.djvu/109

XXIII.

БО́ЖИЙ СУД.

Głucho wszędzie, cicho wszędzie…
Co to będzie, co to będzie?

Mickiewicz.

Про зеле́ні сади́,
Про паху́щі цвіти́
Ми бува́ло під ко́бзу співа́ем;
А тепе́р мовчимо́,
Мов сном ві́чним спимо́:
Ні охо́ти, ні гла́су не ма́ем.

Коли́ ж чу́е від нас
Хто сумни́й, ти́хий глас,
В на́ших спі́вах грізне́ щось таі́цця.
Мов на кри́шах сичі́
Завива́ють в ночі́,
Мов голо́сить Мине́рвина пти́ця.

Хто кого́ не злюби́в,
Хто кому́ зло зроби́в,
Ві́щі стру́ни на те не вважа́ють: