Сторінка:Хуторна поезія.djvu/108

Ця сторінка вичитана


Не сто́яло тобі́ паску́дить рук лица́рських…
С пере́вертнів-Ляхі́в знайшо́всь підли́за кля́тий,
Що, підлиза́вшись під лаке́ів ца́рських,
Пора́див ім мене́ ис та́ртару призва́ти.

З огню́ чере́з ого́нь прикли́кано тіма́ху,
И се стою́, мов голове́шка те́пла…
Нака́зано міні́ вам завдава́ти жа́ху,
Моі́ недо́битки, щоб стерегли́ся пе́кла.

Служи́в магна́там я проти́в коза́цтва слу́жбу,
Султа́ну присяга́в, една́всь из Москаля́ми,
Коза́цькими дітьми́ плати́в Орді́ за дру́жбу,
Моли́всь моща́м, и ра́дивсь из відьма́ми.

За се суди́лося міні́ зорну́ти з а́ду,
Щоб ди́ким ва́рварам, у іх темно́ті ди́кій,
В запе́кле се́рце влить пеке́льную одра́ду,
Культу́рникам на жаль и стид вели́кий.

Евро́по, ма́ти че́сних душ! диви́ся,
Яку́ тяжку́ нести́ поку́ту му́шу,
И за мою́ ехи́дну, хи́жу ду́шу
Пере́д престо́лом пра́вди помоли́ся.